Любов. Присвячується весні. Частина II

Трохи фізіології

Ми вважаємо, що «любов живе в серці». Але насправді - що ж відбувається, коли людина закохується? Де в нашому організмі селиться любов?

Один із гормонів, що відіграють істотну роль у виникненні любові, іноді називають «хімікатом потягу». Це фенілетиламін. Він має склад, дуже схожий з амфетаміном. Коли ми закохуємося, ця речовина миттєво розносить цю «новину» по всьому організму. В результаті ми відчуваємо ейфорію, як від наркотиків, що, в принципі, так і є. Фенілетиламін дає нам відчуття щастя і радісного збудження. Ми відчуваємо себе помолоділими, ми починаємо краще ставитися до себе і людей, а особливо до предмета своєї пристрасті. І, природно й не дивно, що такий стан може викликати в організмі реакцію звикання. Будь-хто, одного разу відчувши цей стан, буде мріяти пережити це почуття знову і знову. Адже ніщо не може зрівнятися з радісним збудженням від романтичної закоханості.

Але, як фенілетиламін може підняти нас у «небо», вносячи в наше життя ейфорію, так само й повсякденна любов, вірніше, стосунки, які слідують за цим, можуть довести нас до відчаю. Вихід зі стану збудження призводить до повернення «на землю», а по контрасту це сприймається як «падіння». Повсякденне спілкування стає нудним порівняно з бурхливим періодом закоханості, стає тягарем, і багатьох починає втомлювати. Казкарі, закінчуючи свої твори фразою: «І стали вони жити-поживати, та добра наживати», чудово розуміли, що «казка» закінчується, що коли вичерпується фенілетиламін, то зникає й чарівність першого періоду закоханості.

Рівень фенілетіламіну підвищується всякий раз, коли ми ризикуємо, не будучи заздалегідь впевнені в результаті. Для деяких людей цей стан просто необхідний. А от інші воліють тримати «синицю в руках» замість «журавля в небі», адже фізіологія (вірніше - швидкість процесів) у кожного з нас трохи відрізняється - кількість вироблюваного фенілетіламіну у кожної людини різна.

Далі буде.

Віктор Базілей