Очі - дзеркало здоров'я вашого тіла

Іридологія - галузь знань, яка дозволяє визначати за малюнком рогівки ока (ірису) стан різних органів тіла, відображений у певних, відповідних їм секторах. За рогівкою можна судити про наявність гострих і хронічних запальних процесів, накопичення лікарських речовин в організмі, про спадкову схильність до хвороб і певною мірою про спосіб життя.

За своїм розвитком рогівка є аванпостом головного мозку, у рецепторах якого відбуваються постійні зрушення, пов'язані, з одного боку, з діяльністю світлового потоку, з іншого - з хворобливими порушеннями в організмі. Припускають, що під впливом світлових імпульсів у тканинах рогівки настають загальні, строго локальні пристосувальні та захисні зміни. На ірисі ці зміни проявляються у вигляді заглиблень, плям, рисок, дуг, кілець. Вони мають чітке розташування, що дозволяє з достатньою точністю встановити місце патологічного процесу та його характер.

Крім рогівки, велике значення мають зіниці, зокрема їх форма. Було встановлено, що «вікна тіла» - очі, вуха, ніс, рот завдяки зосередженим у них екстерорецепторам - надзвичайно чутливі посередники між зовнішнім світом і внутрішнім середовищем. Разом вони складають систему прямої та відбитої аферентації, за якою сигнали від ураженого органу «виносяться» назовні - у проекційні зони п'яти органів чуття: шкіри, рогівки ока, вушної раковини, слизової оболонки носа та язика. Найінформативніше діагностичне значення мають зміни в рецепторах рогівки очей.

Іридодіагностика - не новий діагностичний метод. Він був відомий ще в сивій давнині. Так, у печерах Малої Азії знайдені наскельні зображення рогівки та її зв'язків із різними частинами людського тіла. В Індії, Китаї понад 3 тис. років тому ретельно досліджували органи чуттів, причому найважливішими вважалися зміни, виявлені в очах захворілої людини. Та й не лише людини: пастухи деяких гірських племен понад 800 років тому визначали хвороби овець за знаками, прочитаним ними на рогівці ока цих тварин. У стародавніх папірусах сказано, що цим методом добре володіли древні єгиптяни ще в часи правління фараона Тутанхамона, вони сприяли широкому розповсюдженню іридодіагностики з Єгипту до Вавилону, Тибету, Індокитаю та інших країн.

Є легенда про те, що І. Пекцелі зацікавився іридодіагностикою після пригоди, що трапилася з ним в 11-річному віці. Гуляючи, хлопчик побачив осліплу від світла сову й вирішив упіймати її. Зав'язалася боротьба, яка скінчилася тим, що І. Пекцелі зламав сові лапу й одразу ж побачив, як у великому оці птаха, на стороні, що відповідала зламаній лапі, з'явилася темна смуга. Хлопчик узяв сову додому й ретельно лікував її. У міру загоєння лапи блідла й смуга, яка перетворилася до періоду одужання сови в маленьку темну плямочку, оточену білими смужками. Коли в І. Пекцелі тяжко захворіла мати, він вирішив присвятити життя медицині й уже в період навчання у Віденському університеті, а потім під час роботи в хірургічному госпіталі, став спостерігати за зміною рогівки в людей, що страждали на різні недуги. При цьому він виявив, що кожній ділянці тіла або органу відповідає певний сегмент на рогівці.

За малюнком і забарвленням рогівки можна чітко визначати й наслідки шкідливих звичок, наприклад, куріння.

Інтерес до іридології став зростати в 50-х роках XX століття. У ряді європейських країн, а також у США, Канаді, Японії були створені спеціалізовані центри з вивчення клінічних основ іридодіагностики. У програму деяких медичних коледжів Англії, США, Франції іридологія введена як спеціальний предмет. 5% лікарів Америки використовують іридодіагностику у своїй лікарській практиці.

На рогівці ока відображається стан внутрішніх систем організму, при цьому все тіло з органами представлене на площі, що не перевищує 1 см^². Іридологічні карти створені багатьма дослідниками. Нині відомо близько 30 іридологічних схем. Усі вони схожі, хоча й запропоновані різними дослідниками (МАЛЮНОК).

Оскільки рогівка відображає адаптаційно-трофічні зміни в організмі, за нею можна контролювати систему лікування захворювань та їх результат.