Місяць і жіноча фізіологія

Частина 1. Передісторія

Ще в давні часи люди поклонялися Місяцю як Царю Ночі. Залишки матеріальної культури давніх людей, що жили не менше 35 000 років до нас - в період пізнього палеоліту - на думку фахівців, свідчать про наявність у них місячних календарів. Такими першими місячними календарями служили зарубки на каменях, кістках, бивнях мамонта.
Спостерігаючи за Місяцем і його фазами, давні люди будували своє життя відповідно до місячного циклу. Вони бачили, як Місяць змінює своє положення на небосхилі, свій колір і форму, як він щомісяця зникає і з'являється знову. Місяць поступово з'являвся з тонкої сріблястої смужки зростаючого півмісяця. Місячне світло посилювалось до того моменту, доки в повню Місяць не був освітлений повністю. Після цього світло слабшало, і Місяць поступово зникав у темряві.

Цей місячний цикл символізував сам процес творення (молодий місяць), зростання (повний місяць), а потім зменшення і смерті протягом трьох темних безмісячних ночей. Фахівець з історії релігії Мірча Еліаде вважає, що саме цей вічний процес народження і зникнення Місяця допоміг древнім людям сформувати перші, засновані на інтуїції, уявлення про чергування життя і смерті.
У Месопотамії, зручно розташованій в межиріччі Тигру і Євфрату (на даний час - територія Іраку), в епоху Тельця - знаку Зодіаку, в якому Місяць займає сильне положення, - приблизно за 4000 років до нашої ери виникла колиска однієї з найбільш ранніх цивілізацій. Землеробство поклало початок розвитку аграрної економіки, яка дозволила людям перейти до осілого способу життя і побудувати перші поселення. Саме в Стародавній Месопотамії в третьому- четвертому тисячолітті до нашої ери зародилась і астрологія. Записи перших астрологів, зроблені клинописом на глиняних табличках, відображають результати спостережень жителів Месопотамії за небесними світилами, а також містять дані про кореляцію Землі з Місяцем і Венерою.
Сьогодні ми вважаємо Сонце джерелом життя. Однак для стародавніх народів Близького Сходу, які жили в пустелі, в умовах дуже спекотного клімату, Сонце було ворогом, від якого вони були змушені захищатися. Сонце асоціювалося з розпеченим повітрям, випаленою землею, змученими, виснаженими спекою людьми. Їм значно більше подобався Місяць, що ніжно, без усякої загрози світив їм, що приносив уночі росу й вологу, необхідну для поливу рослин. Саме місячне світло вказувало дорогу караванам, які йшли пустелею.

Віктор Базилей